l13274944510712
Тарас Марусик. Фото Сергія Харченка, НБН

В основу статті покладено виступ Тараса Марусика на пленарному засіданні Міжнародної конференції “Мовні права та їх оборона”, організованої Товариством білоруської мови ім. Франциска Скорини. Тарас Марусик  розповів про мовну політику часів президентства О. Турчинова і П. Порошенка (2014-2015)

Відразу після втечі Віктора Януковича у Росію і після трагічного завершення Революції Гідності Верховна Рада у складі опозиції і кількох десятків перебіжчиків від більшості ухвалила низку законів, у тому числі поклавши виконання обов’язків Президента України на Голову Верховної Ради Олександра Турчинова. Ці обов’язки він виконував до позачергових президентських виборів кінця травня 2014 р.

Саме в період Турчинова, 23 лютого 2014 року, депутати ухвалили закон “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про засади державної мовної політики”. Однак О. Турчинов не підписав цей закон, внаслідок чого він не набув чинності.

Довкола цього закону розгорілося багато дискусій. Дехто вважав, що його ухвалення спровокувало російську збройну агресію. Особливо на цьому наполягав спочатку Кремль – аж доти, доки не переконався, що гасло про захист прав російськомовних не спрацювало на Донбасі.

На цьому крапку ще не поставлено. Вже за президентства Петра Порошенка 57 народних депутатів України звернулися з поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України скандального закону Ківалова-Колісніченка “Про засади державної мовної політики”. У жовтні 2014 року Конституційний Суд почав розгляд “мовного” закону, який триває досі.

Перші кроки у мовній сфері в. о. президента України, Голови Верховної Ради О.Турчинова і Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка насторожили. В їхній спільній заяві, оприлюдненій у квітні 2014 року, йде мова про “закріплення спеціального статусу для російської мови і захист цієї мови”. Вони також запропонували надати російській мові в Україні статусу “офіційної” у тексті нової редакції Конституції України, який було надіслано до Венеціанської комісії. Такими діями О.Турчинов та А.Яценюк фактично продовжили справу В. Януковича.

У нового Президента України П. Порошенка в основному правильна риторика щодо єдиної держаної мови, але у проекті змін до Конституції України, які він вніс до Верховної Ради України минулого року, з’явилася та ж термінологія, якої немає в українському законодавстві – про спеціальний статус російської мови.

Це, а також неодноразові вислови про те, що російською мовою Україну люблять не менше, ніж українською, може обернутися не зміцненням статусу державної мови, а його розмиванням. До речі, низка телеканалів, починаючи з президентського 5 каналу, впродовж багатьох місяців виходили (а деякі продовжують це робити) з написом у куті екрану “Єдина країна – Единая страна”.

Здається, цих небезпек нова парламентська більшість разом із Президентом не бачать у таких підходах. Відсутність твердої і послідовної мовної політики в Україні не в останню чергу призвело фактично до нинішньої трагедії на сході, оскільки боротьба Кремля і проросійського політикуму України за “русскій мір” означає не стільки боротьбу за російську мову чи права російськомовних, скільки проти української мови та України як незалежного суб’єкта міжнародної політики.

Тарас Марусик, публіцист, мовознавець

Facebook Comments