Фото: Depositphotos

Ілона Громлюк. УП.Життя

“Настя бореться з акне. Юра фрілансить у декількох газетах. У Михайла Петровича не працює тачпад”.

В Інституті Української мови Національної академії наук досі пригадують, як вчені відстоювали честь букви “Ґ”.

Сьогодні академіки пильнують, аби під впливом глобалізації з української мови не зникли цілі слова.

СЛОВНИКАМ НЕ ДО ПАМПЕРСІВ

Коли саме на зміну позаштатникам прийшли фрілансери, точно знає Євгенія Карпіловська – доктор філологічних наук, професор та завідувач відділу структурно-математичної лінгвістики НАНУ.

З 2005 року вона разом із колегами вишукує нові слова на шпальтах газет, інтернет-видань, у мовленні телеканалів, радіо та сучасних книжках. У 2013 році праця мовознавців вийшла друком як ідеографічний словник, проте робота триває.

“Ми й надалі відслідковуємо, як англійські запозичення та питомі українські слова конкурують в сучасній мові”, – розповідає професор.

За ініціативи мовознавців в інституті виник Фонд інновацій в українській мові, що налічує близько 10.000 нових слів та виразів, які з’явились в Україні з 1991 року.

Кожне слово має такий собі “мовний паспорт”. Один клік мишки – і перед вами життєпис “новачка”.

“Ми відслідковуємо, як англійські запозичення та питомі українські слова конкурують в сучасній мові”, – розповідає Євгенія Карпіловська

“Ми зазначаємо, коли вони вперше потрапили до мови й чи досі функціонують, позаяк бувають слова-одноденки і слова-довгожителі. Не всі з них годяться для словників. Як то кажуть: сьогодні в куплеті, а завтра в газеті”, – усміхається Євгенія Карпіловська.

Після Помаранчевої революції в моду увійшло “пакетне голосування”. У 2006 році Валентина Семенюк-Самсоненко, яка на той час очолювала Фонд держмайна, в одному з виступів перед журналістами прозвала це явище “памперсом”.

Мовознавці це запам’ятали, але в народі метафора швидко затерлась – а отже, нове значення “памперса” не потрібно і словникам.

ЧАС ПОСТИТЬ ВСЕ, ЩО ЗАМАНЕТЬСЯ

“Пост-правда” – це слово року, згідно з Оксфордським словником. Людям особливо полюбився цей термін після Brexit та виборів у США.

“Префікс “пост-” (після, за чимось) описує всю ту епоху, в якій ми зараз живемо. Пост-радянщина, пост-януковицька система. Панує епоха “пост”!

І як би ми не воювали з цим постмодернізмом – ми такі постмодерні, що жах. Наше суспільство – це суміш патріархальності, модерного та постмодерного, які повсякчас конфліктують і стараються виплекати спільну мову”, – коментує Орися Демська, професор кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія”.

У Facebook виникла дискусія про те, як виразити ідею “пост-правди” українською. “Післяправді” не вдалось зайняти цю нішу, тому мережани лишили собі оксфордський варіант.

Час покаже, чи приживеться постправдивий / пост-правда у народі

Хорватам та болгарам до вподоби прийшлась пост-істина, полякам – постправда / пост-правда. Мовознавці не сперечаються. Орися Демська переконана, що час покаже, чи приживеться це слово в народі.

Так колись час грався й зі словом “піар”. Вперше цей неологізм з’явився у 1999 році в “Російського-українському словнику іншомовних слів” Тетяни Мартиняк, транслітерований як “паблік рилейшнз”.

У 2002 році у своїй книзі “Нове в українській лексиці” Данута Мазурик фіксує “піар” у тому числі як абревіатуру. Це слово, без сумніву, знайшло свого мовця.

Сьогодні воно має понад 100 похідних: від піарівця до піараста. У ЗМІ Євгенія Карпіловська бачила різні варіанти його написання: від “Пі-Ар” до “ПР”. Та позаяк в той час абревіатурою ПР користувалась і ще “Партія регіонів” – у повсякденному мовленні усталилось таки “піар”.

АНГЛІЦИЗМИ – НЕ РЕЙДЕРИ

Наука і технології швидко мчать вперед, залишаючи у мові неологізми. Успіх і прогрес сьогодні говорить англійською. Тож, щоб бути “своїм у дошку”, українському мовцю доводиться пристосовуватись до нових реалій.

Українці ласі на англіцизми й тому, що на відміну від рідних слів, вони допомагають більш ясно та чітко виражати думку.

“Шелтер – це притулок. Здавалося б, наш український притулок і відповідає англомовному варіанту, але коли зараз українською кажуть “шелтер”, це не збігається повністю ані з англійським shelter, ані з українським значенням.

Шелтер – це притулок певного різновиду, а саме для жінок, яких б’ють чоловіки”, – розповідає Сашко Подоляк, який понад 5 років займається редагуванням текстів.

Коли зараз українською кажуть “шелтер”, це не збігається повністю ані з англійським shelter, ані з українським словом “притулок”, бо “шелтер – це притулок певного різновиду, а саме для жінок, яких б’ють чоловіки

Англійське “девайс” – поняття значно вужче, ніж українське “пристрій”. Буває “мережа” супермаркетів чи банкоматів – але Інтернет лише один. Відтак англійські слова розширюють або звужують українські, залишаючи останні в синонімах.

Мовознавець Євгенія Карпіловська не бачить тут трагедії, оскільки багатство мови й полягає в різноманітті засобів її вираження.

“Ми маємо “життєдайний” та “емерджайзний” розвиток. Для школи годиться життєдайний, а коли студент починає здобувати професійну освіту в університеті – то до життєдайного слід додати й емерджайзний. І коли людина буде “комунікувати” із зовнішнім світом, то це постмодерне суспільство її зрозуміє“, – пояснює професор Орися Демська.

Неологізми ведуть до неосемантизмів.

Відтак трейлер більше не “тягач з причепом” – а відео-візитівка фільму. Англіцизми не тільки змінюють українські значення, а й повертають давно забуте своє.

У словнику іншомовних слів за редакцією Олександра Мельничука, “рейдер” – це військовий корабель-розвідник певного призначення. Англійський “рейдер” – це нападник і мародер. І сьогодні він знову на коні.

Зараз при слові “рейдер” ніхто вже не згадує, що це військовий корабель-розвідник певного призначення

ДЖОН – НЕ СТЬОПКА, АЛЕ ТЕЖ ЧУДИТЬ

У Сашка на роботі дискусія: деякі літредактори вважають, що позаяк Cнігурочку тепер знають як Снігуроньку, то й Дюймовочку давно пора українізувати. Подалі від російських мовних звичок тут тікають вже давно – і Стьопку за замовчуванням охрещають Степанком.

До конфлікту на сході України подібним не надто переймались: Стьопка пліч-о-пліч бешкетував разом з Василем та Джоном.

Нині після Стьопки й курява вліглася, а Джону, здається, нема підстав одного ранку прокинутись Іваном.

Орися Демська переконана, що це різні історії: “Суржик – це наше слабке місце. Дуже часто ми “сповзаємо” в російську мову. І тут слід пильнувати. Ми часто дивимось на російську мову, як на ту, що атакує, а на українську – як на ту, що потерпає. Та ролі швидко змінюються. Гра в атаки не є продуктивною. Ми повинні бути мудрішими і йти шляхом розбудови української, але й не нищення російської”.

Орися Демська переконана: “Суржик – це наше слабке місце. Дуже часто ми “сповзаємо” в російську мову. І тут слід пильнувати…”

Доктор філологічних наук, професор та завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови Світлана Соколова переконана, що українсько-англійські словотворчі відносини теж не безхмарні.

Вона побоюється, аби в українській мові не повторився болгарсько-турецький сценарій.

Турецька мова є аглютинативною (від латинського слова agglutino – приклеювати). При відмінюванні слів турки приєднують до незмінної основи так звані частинки (афікси). І хоча граматичне ядро мови вкрай важко розхитати – за понад 300 років турецької окупації болгарська мова таки перейняла турецький спосіб словотворення. І тепер клеїть між собою болгарські слова.

Англіцизмам не по дорозі з українськими прикметниками.

“Нині ми все більше приєднуємо прикметник до іменника аналітичним способом. Наприклад, інтернет-магазин, а не мережевий журнал. Де-не-де замість прикметників з’являються абревіатури: 3D-фільм, IT-технології”, – продовжує аналізувати Людмила Соколова.

Професор Орися Демська помічає, що під англомовним впливом поволі прогинається й українська стилістика. У цьому ми завдячуємо лідерам думок і текстів – журналістам, вченим та перекладачам. Вони хоч і примножують культуру українського мовлення, та задля того їм самим доводиться багато писати, читати й перекладати англійською та на англійську.

“В англійської мови інша логіка. Вона має сталий порядок слів у реченні. Коли ти пишеш англійський текст, то мусиш дотримуватись цих правил. Але коли ти пишеш український текст – то розумієш, що краще дотримуватись цієї логіки і тут, щоб потім було легше писати англійською”, – доповнює досвідчена мовознавець.

Світлана Соколова побоюється, аби в українській мові не повторився болгарсько-турецький сценарій

Сашко Подоляк переймається тим, що в світі кудись поділась відносність. Усе стало “точно”, “абсолютно” та “окей”: “У певному значенні слово “абсолютний” нічим не можна замінити. Наприклад, абсолютна вологість.

Але у фразах на кшталт “абсолютно не знаю чим зарадити”, “абсолютно не освічений” доцільніше вживати “геть”, “зовсім” чи “аж ніяк”. Загальне звучання мови змінюється, коли вона повна ось таких “абсолютно” і “практично”.

Англійські слова короткі й практичні.

Євгенія Карпіловська відмічає, що сучасні українці теж схильні до скорочення слів: “На “медійну рекламу” ми придумали медійку, на “соціальну допомогу” – соціалку”. Та мовознавець вбачає у такій тенденції скоріше самобутність, аніж загрозу.

До речі, літредактори Дюймовочку таки не перейменували. На відміну від росіянки-Снігурочки, Дюймовочка – уродженка Данії, а отже перейменуванню не піддається.

ХОЧУ ЯК У ЛОНДОНІ ТА НЬЮ-ЙОРКУ

Орися Демська не сумнівається: чим сильніша економіка країни, тим сильніша її мова.

“До інших чинників, що визначають міць мови, належить культура (у нас вона є), кількість рідномовних мовців (у нас їх достатньо), число мовців, які вивчають цю мову як іноземну, а також мобільність спільноти.

Інший аспект – мова як цінність. Тут, і в економічній сфері у нас і виникають проблеми”.

Мовознавець переконана, що англійська мова може навчити українську багатьом речам. Наприклад, грамотно підходити до мовної політики, правильно здійснювати мовне керування та розбудовувати механізми захисту.

Можливо, саме гордовитість лондонських джентльменів та підприємливість американського народу і вабить нас до англійської мови. Ми переймаємо “девайси” не тому, що не придумали своїх відповідників – а для того, щоб стати своїми серед тих, хто їх винайшов. Особливо ці настрої посилюються в час євроінтеграції.

“Ми хочемо жити в світі, схожому на англосаксонський з його впорядкованістю, охороною здоров’я, освітою, економікою, високими зарплатами, тому поволі звикаємо до нього на рівні слова”, – пояснює Орися Демська.

Ми переймаємо “девайси” не тому, що не придумали своїх відповідників – а для того, щоб стати своїми серед тих, хто їх винайшов

УСІМ ПО COFFEE З КУКУМБЕРОМ!

Кості 45, і йому хочеться побачити більше світу. Поміж магнітів з різних країн, на дверцятах його холодильника де-не-де вигулькують папірці з новими англійськими словами.

Він ходить на роботу з маленьким нотатником, куди записує те, що треба підучити. Костя тішиться, коли дорогою знаходить напис “coffee to go”.

“А я тепер знаю, що це, daughter!” – гордо каже він доньці.

Написи з вивісок та рекламних банерів не так давно перекочували з Костіних блокнотів до кабінетів Інституту української мови, започаткувавши окремий напрямок у лінгвістиці – мовний ландшафт.

Професор Світлана Соколова зацікавилась цим вченням, проте Костіного ентузіазму не розділяє: “Англійську через вивіски не вивчиш. Знання мови – це не знання окремих фрагментів. Можливо, десь вони можуть викликати зацікавлення, але їх кількість не є настільки критичною”.

Якщо “розумне та корисне” таки відкладається від прикріплених листочків на холодильнику – чому цього не виникає від повсякденної взаємодії з англомовними написами та вивісками?

“Для ефекту листочки рекомендовано змінювати раз на тиждень. На вулиці так не зробиш. Натомість англійські слова сьогодні повторюються й тиражуються – і людина підсвідомо починає замінювати їх англійськими”, – тримається свого професор.

Замінювати – не значить вчити та розуміти.

Професор Світлана Соколова нагадує, що під час вивчення мов листочки зі словами рекомендовано змінювати раз на тиждень, на вулиці так не зробиш. Фото: Depositphotos

Оксана щоранку проїжджає повз Skymall. Вона не знає, як з англійської перекласти слово mall. Для неї скаймол – це словосполука, яка означає величезний магазин. Окрім того, вивіски на кшталт “Ресторан “Кукумбер” можуть спотворити сприйняття англійської мови. Бо коли огірок англійською звучить як к’юкамбе (cucumber), то “кукумбер” – це мовне невігластво.

Три роки тому відділ соціолінгвістики, яким завідує Світлана Соколова, проводив анкетування киян щодо їхнього ставлення до мовного ландшафту міста. Виявилось, мешканцям столиці не надто імпонують чужоземні вивіски. Цікаво, що опитані, які за рідну мову вважають російську, іншомовні написи сприймали менш критично, ніж україномовні громадяни.

Та в першу чергу переймаються літні люди. Спробуй, зорієнтуйся, що де купити, коли навіть старе й любе для очей “розпродаж” перемалювали на “sale”.

Професор Орися Демська подібні аргументи не хоче й чути: “Перестаньте оглядатись на старше покоління. Сьогодні вони залишають вам вкрай неефективну державу. Якщо вони хочуть щоб їхні діти жили в нормальній державі, то нехай вчать мови. А як ні – то хай продовжують сидіти з хустинкою біля своїх серіалів”.

МОВЧИ, ГОВОРИТЬ КОМП’ЮТЕР

Олександр похапцем замовляє каву ту тейк евей. Він поспішає, сьогодні йому аж ніяк не хочеться скіпнути дейлі. Відтоді як Олександр працює програмістом, він скіпає все підряд – уроки йоги, кінопрем’єри і навіть побачення.

Айтішники з усього світу говорять з комп’ютером англійською.

Але тільки не у Франції. Французи називають комп’ютер ordinateur, а локальні програми створюють виключно рідною мовою.

“У різних галузях свого часу успіх мали різні народи, і вони залишили там купу своїх слів”, – розмірковує Сашко Подоляк.

Він згадує слюсарів, які перегукуються поміж собою “майже німецькою”: у їх мовленні повно всяких рашпілів та кронштейнів.

Зі своїми форте, крещендо й легато – музика є італійськомовною, а кулінарія – і зовсім француженка.

Зі своїми форте, крещендо й легато – музика є італійськомовною. Фото: Depositphotos

Як правило, слова-жаргонізми рідко виходять за межі своїх кухонь та офісів. Та сьогодні комп’ютер грає ключові ролі у людських життях, а тому й мимоволі нав’язує нам свою мову.

Чи є підстави побоюватись, що у майбутньому мова стане посередником між технікою і людьми, геть призабувши свою естетичну функцію?

Мовознавець Орися Демська не надто в це вірить: “У робітничому середовищі немає естетики мови – не тому, що люди погані. Ця функція просто не є визначальною або має дещо інший характер у їхньому способі мовлення. Та я більш ніж переконана, що навіть ті, хто заробляє собі на життя тяжкою фізичною працею, отримують задоволення від майстерного тексту і гарної пісні.

Естетизм – це те, до чого тією чи тією мірою прагнуть всі. Сучасній мові не бракує естетики, вона просто стає лаконічнішою з часом”.

ПОТРОХИ РАВЛИКУЄМО

Професор Євгенія Карпіловська та її коліжанка, кандидат філологічних наук Лариса Кислюк – постійні члени Міжнародної комісії зі слов’янського словотворення при Міжнародному комітеті славістів.

Цього року академіки збиралися в Австрії, щоб поговорити на тему “Словотворення та інтернет”.

“У процесі підготовки до цієї події мене зацікавило слово “спамер”. Гадаєте, українці так беззастережно його сприйняли? Зовсім ні”, – згадує Євгенія Карпіловська.

Спочатку на місце спамера просився “дошкуляч”.

Але дошкуляти – це не завжди смітити в інтернеті. Відтак з’явився “зигзичник”.

Зигзиця – це по-давньоруські зозуля. Її можна зустріти в “Слові о полку Ігоревім”, де Ярославна “зигзицею” хоче полетіти до свого коханого. Пташка, яка шкодить, підкидаючи свої яйця в чужі гнізда, стала прообразом спамера.

Усі нормативні похідні від слова “зозуля” виявились зайнятими: зозулинець – це рослина, а зозульник – самець зозулі. Та поряд зі спамером зигзичник виглядає наче Давид біля велетня Голіафа, чия історія цікава не всім мовознавцям, а пересічним мовцям і поготів.

“Гадаєте, українці так беззастережно сприйняли слово “спамер”? Зовсім ні”, – згадує Євгенія Карпіловська. Фото: Depositphotos

Ватага ентузіастів, що прагнуть дати відсіч англіцизмам, збільшується.

Авторитетом з-поміж них користується музичний критик Юрко Зелений. У нього хіт-парад – це дахівка, кол-центр – довідкова, а журналісти – новинарі.

Більше – на його особистому сайті, чи як він говорить, “іменці”.

“Серед мовознавців бувають і ті, що кличуть таких ентузіастів аматорами, дилетантами. Даруйте, та якщо ми будемо дивитись на словотворчість звичайних мовців звисока, це означатиме, що ми не шануємо тих, для кого працюємо”, – переконана Євгенія Карпіловська.

Звиклі до англіцизмів, українці часто скептично ставляться до українських відповідників, подекуди висміюючи усілякі там “спалахуйки”.

Професор Орися Демська про це не переймається: “Дещо приживається, дещо ні, а дещо стає предметом жартів. І це також добре, бо в такий спосіб ми актуалізуємо проблеми мови.

Не тільки ж в академії сидіти й розмірковувати над тим, що є правильним, де ставити коми і так далі. Мову творять її носії”.

Лариса Кислюк пригадує, як українцям полюбилося називати знак @ – равликом. Греки й поляки кличуть цей знак мавпою. І хоча в нашому мовленні ще побутує російська “собака”, з легкої руки Юрка Зеленого все більше людей починають “равликувати”.

“Ми не запозичуємо, ми адаптуємо та осмислюємо. Словотворчість – це ознака здоров’я мови, її багатства і життєздатності. Щоб створити вдалу кальку, треба як слід знати як свою, так і чужу мову”, – пояснює Євгенія Карпіловська.

Українська мова завжди толерантно ставилась до слів-чужинців, у чиє іншомовне походження зараз тяжко повірити. Так, ми свого часу прихистили латинізми “цибуля” та козацьку назву горілки – “оковита”, де аква (aqua) – це вода, а віте (vite) – життя.

МАМО, ЧОМУ В НИХ УСЕ СЛЄВА?

У чеську мову “атачменти” не пролазять. Оклигуючи від німецькомовного засилля минулих століть, чехам знадобилося понад 100 років, щоб відродити свої слова. Тому із запозиченнями тут строго.

Туристам іноді важко зорієнтуватись на чеських вулицях. Коли професор Світлана Соколова подорожувала Чехією, її донька ніяк не могла зрозуміти, чому на більшості вітрин написано “слєва”.

Як виявилось, слєва – це по-чеськи розпродаж.

У Німеччині у 2009 році міністр транспорту Петер Рамзауер став ініціатором кампанії проти англіцизмів.

Його непокоїло, що німецька мова скочується у Дiнгліш. Рамзауер вимагав, аби у його міністерстві не вживали жодних “дедлайнів” та “мітингів”. У 2013 році залізничний перевізник “Deutsche Bahn” продовжив справу політика.

Їхні працівники отримали словничок з 2200 німецькими виразами-відповідниками, які слід вживати під час спілкування з клієнтами.

Чи потрібні пуристи українцям?

Редактор Сашко Подоляк сміється, згадуючи як десь на межі 18-19 сторіч деякі російські перекладачі перетворювали Мері на Марійок. “Сьогодні це вже пізно й смішно”, – додає він.

Українські мовознавці сходяться на тому, що сьогодні англіцизми – це не загроза, і пуризм тут є недоречними.

Орися Демська переконана, що нині вже не ті часи, коли дослухаються до академіків. Молодь слухняно й чемно вислухає те, що вони скажуть, а потім відповість: “Ну ок”, – і продовжить “фрілансити”.

Професор пропонує “прищеплювати” українську мову: “У розмовне побутове мовлення пересічних людей увесь час потрапляють різноманітні англійські слова – низькі та високі, сумні та веселі. Мова розпізнає ці “віруси”, смакує їх, а затим вирішує, що відкинути, а що пропустити до літературної мови.

У такий спосіб мова вчиться протистояти”.

На думку Орисі Демської, бити на сполох варто лиш тоді, коли в літературній мові осяде більше ніж 15% запозичень. Відтак мовознавці одностайно заявляють: Україніш нам не загрожує.

Сашко Подоляк усміхнено додає: “Радянські “стиляги” усі слова заміняли американськими хаєрами, шузами і флетами. Та все ж воно минулося якось.

І це минеться”.

 

Facebook Comments