— Загалом по Україні половина молодих людей удома розмовляють українською мовою, третина — російською, решта послуговуються обома. Поза сім’єю цей баланс дещо інший. Залежно від оточення, на іншу мову переходять майже 25 відсотків. Молодь усе більше використовує українську для спілкування. Ще 2010 року її використання в сімейному колі становило 30 відсотків, а поза сім’єю — 23, — розповідає 62-річний Тарас Марусик, голова ­Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України.

Чи погоджуєтеся з думкою, що формувати мовне середовище потрібно лише завдяки молодим, а людей похилого віку вже не ­перевчити?

— Це не так. Я взагалі проти будь-якого поділу на вікові групи і сфери суспільного життя. Але якщо брати віковий аспект, то загалом молодь більше україномовна. Бо на неї спрацювали 27 років незалежності і перехід дошкільної й середньої освіти на державну мову. Тому навіть у Севастополі, коли я їздив туди 2008-го на перевірку від Секретаріату президента, старшокласники досить вільно розмовляли українською. Але ­ігнорувати вплив старшого покоління не варто. Бо воно набагато активніше в політичному житті. Більше впливає на вибори, обирає або попередню епоху, або “стабільність”, або “русский мир”. А молодь ходить на волевиявлення погано.

Що найбільше впливає на вибір мови спілкування поза сім’єю?

— Існує пряма залежність між позицією “пишаюся своїм громадянством” і мовою спілкування. Найбільше пишаються українським громадянством там, де переважає у побуті державна мова — Волинська, Рівненська й Івано-Франківська області. Найменші показники — в областях Луганській — 52 відсотки, Донецькій — 59 та Одеській — 62 відсотки. Тобто саме там, де більше російськомовних і менше молоді пишаються тим, що вони громадяни України. Мовне питання пов’язане з національною ідентичністю. Воно є одним із фундаментів конституційного ладу й національної безпеки.

Половина мешканців Києва вдома спілкуються російською, українською — 30 відсотків, обома — 19. Сюди ж з’їжджаються люди з усієї України. Чому вихідці із західних областей переходять на російську і не змінюють цю статистику?

— Можу поділитися спостереженнями, оскільки в Києві мешкаю вже 32 роки. На російську не перейшов. Мені було набагато легше, бо опинився в такому мовному середовищі вже сформованим і переконаним. Приятелі-кияни розповідали мені про психічні травми, коли вдома мовою спілкування була українська, а за порогом вони переходили на російську. Мої сини навчалися в гімназії імені Тараса Шевченка. Там переважна більшість учнів і вчителів на перервах спілкувалися російською. Хлопці народилися й виросли в Києві, але ні тоді, ні тепер не переходили на російську. Тобто великої різниці між приїжджими й місцевими немає. Головне — вміти встояти перед тиском російськомовного середовища, ЗМІ та інтернет-мереж. Він значний і не послаблюється. Відповідальність за нього лежить на українському політикумі, який демонструє недостатньо волі у цьому питанні.

Чого суспільству не вистачає, аби подолати мовні стереотипи?

— На нас ще діє комплекс меншовартості, породжений попереднім колоніальним статусом України. Коли ні професійну, ні наукову, ні політичну кар’єру не можна було зробити, не цвенькаючи російською. Цей постколоніальний синдром досі присутній у частині суспільства, але вже менше. Його подолання — гра на довгу дистанцію. Необхідно на всіх можливих майданчиках доносити до українців, наскільки важливим і базовим є питання мови в публічних сферах. Слід відстоювати свої права на мову, збиратися на мирні акції прямої дії. Наприклад, пікет Конституційного суду з вимогою скасувати закон Колесніченка — Ківалова (прийнятий 2012 року. Урівнював державну мову з мовами нацменшин. — ГПУ). Суд другий рік у закритому режимі вивчає конституційність цього закону, хоча рішення тут очевидне.

Чому парламент не прийме нові закони для захисту й популяризації державної мови?

— Новий законопроект “Про державну мову”, зареєстрований у Верховній Раді понад рік тому, у парламенті не поспішають розглядати. Президент довго робить розрахунки, як би всіх обіграти. В мовному питанні він не так добре розбирається, як у бізнесі. Зараз м’яч на полі Петра Порошенка. Але часу мало. Коли почнеться передвиборна кампанія, ухвалити адекватний закон буде неможливо.

Авторка: Марта ПОСТОЙ
Джерело за активним лінком а сайті

Facebook Comments