Світлина з Фейсбук сторінки Оксани Забужко

Оксана Забужко

Про мовну “прошивку”

Я тут днями згадала за Троїцький Народний дім (Театр оперети), і мені написали: а от у Вікіпедії він – “Троїцький Народний будинок“, і як же правильно?))

“Будинок” – це СПОРУДА (“триповерховий цегляний будинок”), “дім” – це ОСЕЛЯ: з усіма і всім, що в ньому (“мій дім – моя фортеця”). По-рос. тут одне слово, по-укр. – два, з дещо відмінними коннотаціями. Автори гасла в Вікіпедії вочевидь вибирали слово, дбаючи не так про точність смислу, як про те, щоб було “несхоже на російське”)) (є такий тренд!).

І ось це, панство кохане, не просто симптом – це діагноз, і дуже серйозний. А хвороба в цілому зветься – русифікація, так.

Бо русифікація – це не тільки коли російська звучить звідусюди, а за українською треба “шукати спеціально”. Це – коли у вас в голові російська вставлена “прошивкою” як базова by default – і свою українську ви несвідомо весь час “рівняєте” по ній – подумки перекладаєте, калькуєте, відбиваєтесь, “щоб було несхоже” і т.д., – навіть якщо ви зроду україномовний/а, ваша українська весь час, мимо вашої волі, лишається для вас “несамодостатньою”, ви в ній не пливете вільно (а спробуй-но попливи без мовного середовища, в басейні без води!) – а весь час скачете “на російських милицях”.

Штука в тому, що цю прошивку нам вставляють щодня і щогодини. Рос. бізнес, який встиг проникнути Україну наскрізь, має свою “мовну поліцію” – численну й дуже ефективну. І зараз в якомусь супермаркеті (ресторані, бутікові, банку, телеканалі, інтернет-магазині…) менеджер, що обслуговує капітал далекого російського хазяїна, інструктує нового працівника так само, як і всі роки перед війною: “Рабочий язык у нас – русский”, – і працівник киває. І йде в зал (на лінію, в ефір, в мережу…) – мимовільним “російським найманцем”.

(Якщо, на ваше прохання обслужити вас українською, цей “крайній” опиратиметься й огризатиметься, спробуйте спитати: що, мовляв, наказ такий, від начальства? Запевняю – результат вас дуже здивує…)

І, так, люди, яких усього тільки “законопроект 5670” схарапудив настільки, що вони заволали “нічого не чіпати!” – по факту, захищають інтереси російського бізнесу (читай, РФ) в Україні. Хтось робить це “поработє” (на той самий рос. бізнес), хтось несвідомо (не думаючи над тим, де той der Hund begraben). Але усвідомити це пора б нам усім – і принаймні, як той казав, “не включать дурочку” (с).

І думати над своїми “прошивками” – кожному зокрема. Але про це вже якось окремо й іншим разом…

 

Facebook Comments