Інтерв’ю з мовознавцем Тарасом Марусиком, оригінал на сайті Главком
Автори: Наталія Сокирчук Станіслав Груздєв

Експерт про закон «Про освіту»: cтаття, яка так дратує наших сусідів, прописана розумно, а за всіма нападками стоїть Кремль

Ухвалення Верховною Радою у вересні резонансного закону «Про освіту» досі дається взнаки Україні. Сьома стаття документа, що передбачає навчання у школах державною мовою, викликала обурення в угорців та румунів, які мають значні меншини на території України. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто минулого тижня заявив, що Будапешт не сприятиме проведенню засідання Україна-НАТО на рівні міністрів оборони. Він підкреслив, що «Будапешт не підтримає євроінтеграційні прагнення Києва, поки ним порушуються європейські і міжнародні права».

У той час, як наші сусіди вважають закон занадто суворим та дискримінаційним, громадські активісти, які брали активну участь у роботі над текстом документа, задоволені результатом. Тарас Марусик, експерт з мовних питань, журналіст, перекладач, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури, вважає, що стаття, яка дратує наших сусідів, прописана розумно, а за всіма нападками на закон стоїть Кремль.

Як це не дивно, але головним опонентом фахівця стала Лариса Ніцой. Відома активістка, захисниця мови неодноразово теж називала ухвалений закондискримінаційним, але для українців.

В інтерв’ю «Главкому» Марусик розказав про розбіжності у поглядах з Ніцой, про те, що потрібно робити для ненав’язливої українізації та прокоментував ініціативу громадськості і депутатів оголосити 2018-й роком державної мови.

Тарас

Експерт з мовних питаньТарас Марусик

«Те, що робить Ніцой,  – популізм»

Ви – один зі співавторів закону «Про освіту». Сьома стаття документа викликала конфлікт не лише на міжнародній арені, але й всередині країни. Зокрема, між вами і Ларисою Ніцой відбувалася бурхлива дискусія. На чому не зійшлися?

Якщо бути зовсім точним, то я – один зі співавторів законопроекту «Про державну мову» № 5670. Щодо законопроекту «Про освіту» мені важко назвати себе «співавтором», бо ж я долучився до розробки мовної статті сім не відразу. Щоб вийти із зачарованого кола, я пропонував «розвести» окремими законопроектами мови корінних народів і національних меншин. З різних причин законодавець на це не відгукнувся. Тому я дуже радий, що в остаточному варіанті, який став законом, вдалося розмежувати ці мови:

«Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.

Особам, які належать до корінних народів України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної і загальної середньої освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідного корінного народу. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідного корінного народу України поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою».

Після його ухвалення пішла хвиля нападок з боку Румунії та Угорщини. Ясна річ, що за цим стоїть Кремль. Противниками цього закону виступають, у тому числі, співавтори закону Колесніченка-Ківалова, приміром, Ауріка Божеску – відповідальний секретар Міжрегіонального об’єднання «Румунська спільнота України», Михайло Товт і Василь Брензович від «Угорської спільноти України».

Божеску раніше була помічницею у нардепів-«регіоналів» Івана Попеску та Віталія Заблоцького, а тепер допомагає ще одному колишньому «регіоналові»Едуарду Матвійчукові. Товт – почесний голова Демократичної спілки угорців України, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Брензович регулярно зустрічається з керівництвом угорської держави і, зокрема, з міністром закордонних справ та погоджує з ними питання внутрішньої політики України.

Ще один противник закону – Руслан Бортнік. Зараз він зробився політологом, а раніше був правою рукою Колесніченка. Свого часу він їздив до Держдуми, просив дати гроші на створення в Україні російської партії, яка б могла здобути хоча б ту кількість голосів, які має «Свобода». Виходить, що активно проти цього закону разом із зазначеними людьми виступила… Лариса Ніцой. Вона збирала підписи у Facebook, щоб Порошенко наклав вето.

Що пропонувала Ніцой, у чому були розбіжності?

Вона агітувала за неприйнятні речі: наприклад, що у нас не може бути бюджетного навчання мовами національних меншин і корінних народів – лише в недільних школах. А в дошкільній, початковій і середній освіті залишити тільки вивчення одного предмета – мови нацменшини чи корінного народу. Зрозуміло, що це нереально. Коли кажеш це, у відповідь – зрада.

Перші її публічні акції мене підкупили: з рибками в Охматдитіскандал з касиркою, її жорсткі інтерв’ю… Але те, що вона робить зараз – це популізм. А в окремих випадках Ніцой вдається до наклепів у соцмережах, як це було зі мною після одного засідання мовної Коордради, яку вперше вів як заступник. Я вважаю, що людина хоче у Верховну Раду, а мовне питання бажає використати як коня, на якому намагається туди потрапити. Звичайно, ні в кого немає монополії на мову, але чи бачив її хто на Мовному майдані 2012 року, чи протестувала вона проти закону Колесніченка-Ківалова? Мене це радше засмучує, бо нас, борців за українську мову, небагато, і нам потрібно консолідуватися.

В одному зі своїх дописів я запитав: «А чи не дивно вам, шановні друзі, що Лариса Ніцой не критикує ні Порошенка, ні БПП?». Пояснюю. Вона співпрацює з депутатом від цієї політсили Євлаховим. До речі, російськомовним. А згадаймо початок 2012 року, коли Ніцой ініціювала зустріч дитячих письменників із дітьми в Українському домі з благородною ідеєю: зібрати 300 книжок для української бібліотеки у Москві. Коли захід добігав кінця, вона каже, мовляв, дітки, ми зібрали чудові книжки, тепер нам треба їх передати у бібліотеку. І в цьому нам допоможе людина, яка зараз з’явиться». І тут виходить Ганна Герман.

До слова, Ніцой вже балотувалася із блоком «Пора-ПРП» у Верховну Раду у 2006 році, але не пройшла.

Тарас Марусик

Тарас Марусик

«Для скасування закону Колесніченка-Ківалова потрібна тільки політична воля»

Закон Колесніченка-Ківалова досі знаходиться у «підвішеному» стані: Рада його скасувала, але спікер його не підписав. Конституційний суд понад рік не може його скасувати. Які ви бачите шляхи вирішення проблеми?

Хочу пояснити ситуацію. Документ, ухвалений легітимною більшістю Верховної Ради, повинен у короткий термін підписати спікер, іншого варіанту він не має. Головою парламенту на момент скасування закону був Олександр Турчинов. Він не підписав. Потім спікером став Гройсман, який теж цього не зробив. Не підписує і чинний голова парламенту Андрій Парубій. Із власних джерел я точно знаю, що до нього зверталися колеги-депутати із проханням підписати. Поки що цього не зроблено, але якщо б голова Верховної Ради відважився на цей крок, то м’яч перейшов би на поле президента, який має 15 днів або на схвалення, або на вето. Прикро, що над питаннями мовної політики нависає тінь Банкової. У Петра Порошенка немає на це політичної волі, тим більше, що у родині він російськомовний, а політтехнологи, очевидно, підказали йому дуже шкідливу річ – мовляв, російськомовні люблять країну не менше, ніж україномовні.

Скасувати «закон Колесніченка-Ківалова» потрібно було ще у 2014 році, але тоді йшла маніпуляція, залякування: мовляв, якщо це зробити, Путін піде широкомасштабною війною на Україну.

Інша історія – Конституційний суд. Колишній його голова Юрій Баулін, який з почестями пішов на пенсію, свого часу порушив регламент, не ставлячи на розгляд це питання. У липні 2014 року «Свобода» та деякі нардепи від інших сил ініціювали позов щодо визнання антиконституційним закону Колесніченка-Ківалова. Баулін мав призначити розгляд упродовж трьох місяців, однак цього не зробив. У червні 2015 року я навіть організовував пікет із вимогою почати розгляд – не допомогло. А далі за справу взявся суддя-доповідач Ігор Сліденко, який щотижня писав заяви із проханням поставити у порядок денний та реєстрував їх у канцелярії. Так він робив 32 тижні поспіль! І щось зламалося в цьому механізмі, Баулін поставив питання на розгляд у листопаді 2016-го. Я був одним із трьох експертів, які виступали під час перших засідань (інші – директор Інституту української мови Павло Гриценко та екс-міністр юстиції Сергій Головатий). Після трьох днів відкритих слухань каменю на камені від закону не залишилось! Але після того було ухвалено рішення проводити закриті засідання – з січня 2017 року вони тривають. Фактично на сьогодні у нас продовжує функціонувати закон Колесніченка-Ківалова. Насправді ж ситуація дуже складна, бо питання скасування скандального закону «зависло» і в парламенті, і в Конституційному суді. І цим дехто керує.

Суспільство, громадські активісти повинні це питання контролювати. А тим часом невеликий поступ відбувається: ухвалили квоти, ухвалили закон про освіту, на черзі, і президент про це казав в одному зі своїх виступів, сфера обслуговування, де також має проводитися українізація.

Введення квот на радіо і телебаченні, на вашу думку, це «зрада» чи «перемога»?

Ні зрада, ні перемога, але поступ, хоч і черепашачий, у правильному напрямку. Хтось кричить, що квоти мають бути не на державну мову, а на мову нацменшин. З цим можна було б погодитися, якби не знати досвіду успішних у цьому питанні країн. Наприклад, у Франції у 1994 році, під час ухвалення «закону Тубона» – «Про вживання французької мови» – точилися бурхливі дискусії. У них була проблема у засиллі англійських слів, навіть існував термін franglais – франко-англійський суржик. Тоді теж встановили квоти. На радіо, наприклад, було встановлено, що 50% пісень мають бути франкомовними, причому 10% з них – нові твори від молодих виконавців.

Закон про квоти в радіоефірі в Україні на сьогодні працює добре. Острахи, мовляв, крутитимуть тільки Вакарчука, не виправдалися, більше того, раптом з’явилося чимало нових виконавців. Є повністю україномовні станції. На телебаченні ситуація гірша. Деякі канали, приміром, «Інтер» – дотримуються квоти за рахунок власних програм російською мовою, але ж перехідний період, який це дозволяє, у жовтні закінчиться. Кількість того, що вважається національним продуктом, збільшилась. Але, на мою думку, неправильно, що у визначенні такого продукту питання мови і політики виноситься за дужки. Це яскраво прослідковується на прикладі скандалу із забороною серіалу «Свати». Творцям фільму якось байдуже, що актор Добронравов, який там знявся, висловився на підтримку окупації Криму… Як кажуть, висловлюючись сленгом, «бабки – понад усе!». І отут починаються маніпуляції: мовляв, як можна заборонити національний продукт.

У переважній частині кафе, ресторанів Києва досі російськомовне обслуговування. Як із цим боротися?

Можу сказати, що у Києві ситуація з цим значно краща, ніж, наприклад, у Харкові. У кінці травня минулого року я був у кількох харківських кафе – там обслуговували російською. На моє прохання звертатися до мене державною мовою я чув відповіді на кшталт: «Ми стараємося, бачите, у нас тут прапор висить». У Києві ж просто «гаряча фаза». Люди добиваються обслуговування українською. Мене особисто одна касирка у «Сільпо» відмовилась обслуговувати державною мовою. Мені сказали, що вона вже написала заяву на звільнення. Але через кілька місяців я знову її побачив.

На початку жовтня Київрада ухвалила постанову про меню українською в усіх закладах громадського харчування. Один мій знайомий дипломат так українізував кафе біля Львівської площі: він приніс із собою роздруківку цієї постанови, показав її персоналові і власниці закладу. Подіяло.

Чи побільшало української мови на вивісках, у зовнішній рекламі?

Після ухвалення закону Колесніченка-Ківалова стало відчутно більше російськомовної реклами на вулицях і телебаченні. Зараз все-таки менше: принаймні, не так впадає в око. Але ж порушення закону немає! Ст. 26 закону містить підле формулювання: «Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця».

Facebook Comments