prohasko
Тарас Прохасько, сучасний український письменник, журналіст (Фото: cultprostir.ua)

“Я вважаю, що мова є чинником екологічним, тобто вона, як і інші властивості чи ландшафту, чи повітря, води, складу якихось хімічних елементів, крім усього іншого, є базовою нейрофізіологічною річчю. Кожна мова формує певний тип мозку, як екологічний чинник. Тобто носії однієї мови, крім комфортності порозуміння чи самоідентифікації, що от ми такі самі, вони ще до того всього справді є подібними в сенсі впливу мови на спосіб їхнього мислення, на спосіб їхньої присутності в світі. Тому мені здається, що зміна мови чи відхід від своєї мови, воно є, як, скажімо, перенесення якогось пустельного варана в наші добрі гарні соковиті трави й води. Ясно, що адаптація мозку має великий спектр і можливості, й адаптація відбувається, здається, що нічого страшного, але, насправді той первинний комфорт своєї екологічної ніші, він є втрачений, і так чи інакше, він є подразником таким, який дається взнаки всім, хто відходить від своєї рідної мови.

Є дуже багато думок до питання що ж найважливіше в літературі? Але, безсумнівно, література — це, передовсім, життя мови, робота з мовою, мовні можливості. А, відповідно, все, що може бути сказане, воно вже є реальністю, все, що присутнє в мові, воно вже є дійсністю. Тому мені завжди так здавалося, що говорити про, скажімо, французьку німецькомовну літературу – то є якось смішно, і ніхто до такого не додумається. Можна говорити про письменника, який живе у Франції і пише по-німецьки, але все одно це не буде французька література. Так само український письменник – це є письменник, який працює у цій мові, і тому я, скажімо, не можу вважати українською літературою твори, написані, хай буде з присутністю зовсім іншої, ніж там на півночі Росії, ментальності, незважаючи на те, які є переконання проукраїнські чи можуть бути навіть націоналістичні, тому що є українські націоналістичні тексти, писані в російській мові, але це не є українська література. Українська література – це є українська мова, це розвиток, розробка, праця, моделювання саме можливостей української мови. Тому якщо є росіянин, який пише щось українською, то я це сприймаю як українську літературу. Водночас, якщо українець пише не українською, то в будь-кому випадку це є фрагмент великої російської культури, чи великої польської культури. Але немає такої літератури, як російськомовна література України. Це нонсенс.

Крім того, зараз розгорнувся такий серйозний процес довкола означення українськості, що то є таке? І я розумію, що в теперішній ситуації є такі тенденції, щоби називати українцями всіх, хто тут живе, хто почуває себе тут на рідній землі, хто є симпатиком цієї землі, цієї культури, але то є речі суспільно-політичні, так би мовити. А що стосується літератури, то, однозначно: одна література – одна мова. Ще такий приклад, якщо є література на івриті, чи навіть на ідиші була, то не було значення чи цією мовою писав той, хто жив на території Польщі, чи в російській губернії, чи навіть потім у Радянському Союзі десь в 1920—30-х рр., чи там десь у Берліні, чи в Америці, це була література ідиш. Тому принцип: одна мова – одна література є для мене визначальним.”

Джерело: ЛітАкцент

Facebook Comments