seven-public-speaking-tips-from-gina-barnett-a-communications-coach-for-ted-speakers-and-c-suite-leaders_source_stocksy

Юрій Шевчук

Сьогодні популярне серед американських інтелектуалів Національне громадське радіо (National Public Radio) присвятило окремий сеґмент темі “Слово року”. Такі слова щороку оголошують різні установи, – американці, як кожна модерна і самосвідома нація, надають величезного значення мові. НГР проте обмежилося двома найавторитетнішими стандартодавцями в царині мови, – словниками “Миріям Вебстер” (США) та “Оксфордський словник англійської мови” (Велика Британія). Перший – це цитадель американського лінґвістичного націоналізму, адже його поява мотивувалася насамперед намаганням знайти і максимально наголосити всі ті великі, малі і навіть найменші відмінності між мовою новонезалежних США і Великої Британії і в такий спосіб протиставитися своєму колишньому імперському господареві на рівні мови і смислів. Словник “Миріям Вебстер” був чи не головним чинником американського мовного націоналізму, який підніс реґіональний варіянт англійської до статусу літературного стандарту із своїми особливостями у фонетиці, ортографії, ортоепії, морфології, лексиці. Віддтак англійська мова, що об’єднувала, стала, принаймні в політичному, як не лінґвістичному сенсі, двома мовами, що відрізняли колонізованого від колоніязатора.

Відтак за версією “Миріяма Вебстера” словом 2016 року є прикметник “сюреальний” (surreal). Чому? Бо його найчастіше дивилися на Мережі (такий критерій). Вочевидь, дивилися, бо хотіли звірити з авторитетним джерелом власне невідступне відчуття того, що все, що діється навколо (вибори, Трамп, путінські ястребки-гакери, повернення в минуле) радше подібне на сон, кошмар, над-реальність, сюреалізм.

За версією ж “Оксфордського словника” словом 2016 року є іменник “після-правда” чи “пост-правда” (post-truth). Він виражає нові цивілізаційні реалії сьогоднішнього світу, коли факт і правда зникли, а політична поведінка людини, спільноти й цілих країн формується фабрикаціями, мітами, явною, легковпізнаваною дезінформацією і загалом, коли правда і факт, як такі стали безвідносними до людини і її життя. У новому світлому світі після-правди кожна країна може запропонувати власні разючі ілюстрації. У Британії – це Брексит, доленосне і саморуйнівне рішення про вихід із ЕС, засноване на сфабрикованій статистиці, расизмові, ксенофобії. У Сполучених Штатах – це обрання президентом мегаломаньякального брехуна, нарциса, расиста, сексиста, блазня, популіста, бабая … В Україні, це насамперед наскрізь брехливе і колонізаторське гасло “Єдина країна. Єдіная страна”, як олігархічна візія України без українців, це цілий неоколонізаторський проєкт харківсько-винницької братви під назвою “Четверта республіка”, це “новий патріотизм”, що виключає чи не всі істотні, а не поверхові, ознаки національної ідентичности, це неподільне панування імперської мови, смислові “цінності” в ураїнському національному інформаційному просторі.

У мене сюреальне враження, що і “Миріям Вебстер” і “Оксфордський словник”, визначали найпопулярніші слова року, керуючися, не своїми, а українськими реаліями. Адже це саме українська дійсність кидається в очі як “сюреальна”, або як в нас ще кажуть “СЮР”, а те, що чуєш від політиків, дуже гарно підпадає під референт макабричного неологізму “після-правда”.

Цікаво, чи в Україні, в тій, що не “єдіная страна”, якась респектабельна мовознавча установа оголошує “Слово року”? З північно-східними запозиченнями на штиб “прікол”, “тусовка” прошу не фатиґуватися.

Читайте також: 

Об’єднання навколо однієї державної мови — категоричний імператив

 

Facebook Comments