Фото: Лариси Ніцой

У Чехії в школах, ні в державних, ні в приватних, мову меншин не вчать. Ні два уроки, ні одна година, ні в якому вигляді, ви розумієте? Чи вчать у Чехії взагалі мови меншин? Вчать. Якщо хочеш, щоб твоя дитина не забувала мову дідів, можеш організувати приватний гурток і назвати його гордо «Мовна школа».
Питаю в директора чеської приватної школи:
– А як Ви з меншинами домовляєтеся, вони ж мабуть своєю мовою хочуть учитися?
– Еееееее, – в директорки дуже довга пауза.
Приходжу їй на допомогу:
– У Європі діє Європейська хартія захисту мов національних меншин…
– Ну, я знаю про цей документ, – каже керівниця, однак у нас немає в школі національних меншин.
Обводжу поглядом клас. У класі сидить темношкіра дівчинка, хлопчик з розкосими очима, це вже не кажучи про те, що зустріч з директором мені організували дві мами: одна з росії, друга з Голландії, які живуть у Чехії.
– Ага, – кажу, – ясно, а в інших школах, у яких є меншини, там вивчається їхня мова?
– Мені такі випадки не відомі, – каже директор.
– А Ви, як директор приватної школи, ви ж отримуєте кошти від батьків? Ви можете на їх прохання ввести мову меншини?
Тут я її геть у ступор ввела.
– Еееее, це не можливо.
– Але чому?
– У нас у країні НЕ вчаться в школах мови меншин, у нас учаться іноземні мови. От зараз у нас у школі проводиться мовний експеримент.
– Ооо, – кажу я, – Всі експерименти з мовою мені цікаві.
– Наше містечко Румбурк – прикордонне. Воно, знаходиться на перетині трьох кордонів чеського, німецького і польського. Наші діти кожного тижня вчаться 4 дні в рідній школі чеською мовою, а на 5-тий день їдуть у Німеччину і там вчаться цілий день в німецькій школі німецькою мовою і так само з Польщею.
Я переводжу в голові таку ситуацію на наші реалії. «Ну, – думаю, – це повний капець. Не вистачало наших дітей ще в рашку возити російську мову вчити». Але продовжую розпитувати:
– А що в цей час роблять німецькі діти, поки в їхній школі вчаться чеські учні. Гуляють? Чи їх кудись в музеї ведуть?
– Нііі, вони не гуляють! – каже чеська директорка. – Німецькі діти в цей день приїжджають до нас і вчаться у нашій школі чеською мовою!
– Шо-шо? – перепитую я, ошелешено.
– Поки наші діти вчать німецьку, німецькі діти вчать чеську – розжовує мені директорка.
Я ніяк не можу повірити, і знову перепитую:
– Тобто, це такий ВЗАЄМНИЙ обмін?
– Так! – радіє директриса, що я нарешті второпала.
– Отже, не тільки ви вивчаєте їхню мову, а й вони – Вашу?
– Так!
– І хто ж є ініціатором такого мовного обміну? – питаю я, і подумки вже конструюю відповідь директорки, як чехи виборювали таке право.
– Німці! – відповідає директорка. – Вони ініціювали. Вони кажуть, що треба шукати спільну мову і будувати рівноцінні партнерські стосунки з нами, ми ж сусіди. Ну, ми подумали і погодилися.

Боже ж ти мій милий! Як звучить «партнерські стосунки», «рівноцінні», «з нами», «ми погодилися». Тобто, якщо спроектувати це на Україну, то ми повинні були б, на пропозицію росії вивчати ними українську мову (кхм), спочатку подумати чи погоджуватися, і тільки тоді погодитися! Оце то Чехи дають! Оце то самоповага! Не інакше, десь у них захована червона кнопка, бо ЩО їм дає впевненість отак «нахабно» поводитися?!

Після школи іду на зустріч до мера і вже його питаю про меншини в містечку і їхні права. У мерії відбувається те саме, що в школі. Дубль два.
– Еееееее, – каже мер і надовго задумується.
– Європейська Хартія захисту меншин… – підказую йому.
– Еееее, та знаю… – знову задумується мер.
Він не виглядає ні тупим, ні обмеженим. Просто таке питання перед ним ніколи ще не стояло, а він мер зі стажем, сенатор. І тут мер видає:
– У нас немає меншин. Так, у нас є емігранти, але ж це не меншини, а потім вони отримують громадянство і стають чехами. То це ж уже не меншини? Вони самі кажуть, що вони чехи. Гм…. – і знову задумується. – Хоча ні, є у нас одна меншина, проблемна. Це – цигани.
– Роми, – підказує йому наша делегація.
– Ну так, роми-цигани. – відповідає він. – Вчитися не хочуть, крадуть. У нас є спеціальна служба, яка займається циганськими дітьми.

Я вже не стала питати в нього про школу з вивченням ромської мови, ну виглядала б уже точно якоюсь неадекватною. І так зі своїми питаннями про меншини і мови мала вигляд дивачки.

Ну не пояснювати ж мені їм, що ми в Україні й досі не вибороли повноцінних прав українській мові. Це вдома я можу клеїти дурочку, а бути дурепою в очах іноземців мені не хотілося. І Україну в ідіотському світлі виставляти не хотілося теж.

А потім мене чекала Німеччина. В Німеччині теж не вивчають мови меншин у жодному державному закладі. В Німеччині – купи мігрантів. Мільйони. Всі діти навчаються німецькою. В Німеччині мене чекала німецька всюди. Німецькі розклади на вокзалах, німецька інструкція на зупинках міжнародних автобусів, німецькі назви виробів, німецькі цінники, німецький кондуктор на автобус для іноземних туристів. Знаєте, де в Німеччині можна вибрати мову? В навушниках на екскурсії. Натискаєш потрібну мову, для українців звісно ж російську – оце все. Кругом Німецька.

А потім у мене була розмова з директором школи з Нідерландів. У них мови меншин в державних школах не вивчаються. Хочеш – організовуй свою школу і вчи скільки влізе. У ВУЗах? Та ви що?! Є відділення англійською мовою, але вони дуже дорогі, державною вчитися дешевше, а значить вигідніше.

Пригадала свої минулі розмови з іншими директорами. Мови меншин вчать в країнах Балтії, і то частково, і тільки до 9 класу, 10-11-12 клас – все навчання державною. Те саме в Словенії. Мови меншин у державних школах Франції- не вчать. В Італії- не вчать, в Англії – не вчать, в Іспанії – не вчать, в Португалії – не вчать, Чехії, Німеччині – не вчать, в Росії – не вчать…

Я не знаю як стільки років повертався язик у Міністерства освіти, а зараз продовжує повертатися в політиків та голів спілок нацменшин розповідати, нам, українцям, ніби ми порушуємо якісь європейські закони, бо мову меншин пропонуємо вивчати тільки у садках і середніх класах. Цього, виявляється, мало, треба ще вчити в старших класах, професійних закладах і вишах. Вони посилаються на країни Європи, де такого немає зовсім.

Я не розумію, як їм вистачає нахабства писати закони та освітні проекти з величезними преференціями мовам меншин за рахунок української, бо начебто Європа скаже ну-ну-ну, хоча Європа всім мігрантам, біженця і меншинам каже: «Усе навчання державною – інтегруйтеся».

Я не розумію, чому процвітаючі країни Європи кажуть: «Ми не можемо собі дозволити фінансово величезні витрати на навчання мовами меншин і тому вчіться за державний кошт тільки державною мовою!» – а ми, виявляється, можемо собі це дозволити. То Європа бідна, а ми о-го-го, які багаті.

Лариса Ніцой, письменниця, педагог, член Координаційної Ради Міністерства культури з питань застосування української мови у всіх сферах суспільного життя

Facebook Comments