silence-1024x716

 

circle

Я народилася в українській сім’ї, що була переважно російськомовною. Проте мала дідуся, єдиного у родині справжнього українця, який завжди з нами, онуками, спілкувався лише українською, читав нам Шевченка, співав відому пісню «Там, де Ятрань круто в’ється…». На жаль, дідусь так і не дочекався незалежності України і нашого «прозріння». Але той духовний стержень, що Він закладав нам змалечку, сиділо в мене десь глибоко в підсвідомості, і тому з кінця 1990 року я вже ідентифікувала себе українкою та вчила свою маленьку донечку рідної мови.

У цьому мене завжди підтримував мій чоловік. Він народився і проживав у сільській місцевості, тому закінчив українську школу та розмовляв українською. Протягом усіх років незалежності ми спілкувалися вдома українською, а на роботі, в колі друзів швидко і легко переходили на російську. Можливо, тому що бракувало україномовного середовища.

«Прозріння» прийшло після Майдану, з початком війни на сході України. Я зрозуміла: якщо я буду розмовляти московською мовою, то буду підігравати окупантові. А це значить, що будь-який момент путін може прийти до нас захищати свій «русскій мір».

Зізнаюся, що було надзвичайно важко одного дня прийти на роботу і почати нове життя. Але я це зробила заради себе, заради тих, хто воює на фронті,заради України.Зараз я себе дуже комфортно почуваю і спонукаю усіх навколо спілкуватися лише рідною мовою, бо вона в нас одна з найкращих у світі.

Галина Митурич, м. Київ, слухачка «Безкоштовних курсів української мови»

Facebook Comments