Фото: favourites.sg

Переходь на україньску

Що таке гарна українська мова? Іноді чуєш наче й бездоганно правильну, але разом з тим якусь неприродню, штучну українську, що рясніє книжними, недоречними в живій мові словами, і відчуваєш, як втікає кудись її “солов’їна” чарівність. Це відбувається тому, що мовець, намагаючись говорити “як інтелігентна людина”, зловживає деякими граматичними формами, канцеляризмами, мовними штампами та книжними слівцями.  А з іншого боку, якось не хочеться і нинішньою “живою” балакати, сповненою  російськими кальками та суржиком. То де ж нам навчитись говорити так, щоб і розмови на щоденні побутові теми бриніли калиновою мелодією в вухах?

Взірцем одночасно розмовної та літературної мови є українські класики, серед них найбільшою мірою, мабуть, Іван Нечуй-Левицький. Народився він 25 листопада 1838 року, в самісінькому серці України, її географічному центрі, на Черкащині, в сім’ї Левицьких. Його батько був священиком, і разом з тим людиною прогресивних поглядів, що навчав грамоти сільських дітей. Маленький Іванко засвоїв ази шкільної науки дуже рано навіть за нинішніми мірками – у 7 років він вже був підготовленим до вступу до Богуславського духовного училища, де викладав його дядько. Далі, в 14, він перейшов до Київської духовної семінарії, а в 22 – до Київської духовної академії. Та навіть академічний рівень освіти його не задовольнив – паралельно з навчанням там він самотужки освоїв французьку й німецьку, і занурився у багату літературну спадщину українських, російських та світових письменників і філософів. Особливо він захоплювався Шевченком – деякі герої (чи швидше героїні) з його перших творів, як-то “Дві московки”, дуже нагадують шевченківських. А до початку письменницького дебюту залишалось зовсім небагато. У 27 він закінчив академію зі званням магістра, але замість духовної кар’єри обрав учительську, і в той самий час почав писати.

Але за кілька років до того якраз вийшов сумнозвісний “Валуєвський циркуляр”, що забороняв художню літературу українською мовою, і молодий автор шукає можливості опублікуватися за межами Російської імперії. Найбільшим українським центром, куди не сягала царська влада, був Львів. Можливо, саме відтоді це місто й стало Меккою української культури, адже там для української творчої інтелігенції було більше можливостей для роботи рідною мовою, ніж де інде. Тож у 1868 році у львівському журналі “Правда” були опубліковані перші твори письменника: “Рибалка Панас Круть”, “Причепа”  та “Дві московки” під псевдонімом Нечуй. Потім в цьому журналі побачить світ ще не один його твір, і не тільки художній. Іван Семенович був дуже небайдужою людиною, йому боліли утиски не лише його народу, а і його рідної мови, і все це вихлюпнеться в численних статтях, присвячених українській мові та культурі. Письменник гаряче відстоював право українців на читання й навчання рідною мовою, ба більше, він навіть закликав до повного рівноправ’я російської та української мов у всій Російській імперії.

Нечуй-Левицький не просто обожнював народну мову – він ще й ретельно занотовував її. І потім в його творах з’являлись цілі діалоги, підслухані в народному середовищі. Мабуть, це і є секретом феномену мови його творів – пройшовши через перо талановитої освіченої людини, його мова набула літературності, залишаючись при цьому живою й народною. Та й герої його творів теж бралися не з бурхливої авторської уяви, а з реального життя. Так, прототипом сім’ї Кайдашів були такі собі Мазури з села Семигори, що ославились на весь повіт своїми сварками. Вони навіть за сватів мали цілком реальну сім’ю Довбушів.

“Кайдашева сім’я”, мабуть, найвідоміший твір Івана Семеновича.  Вперше вона побачила світ у 1879 році у тій же львівській “Правді”, а трохи згодом була опублікована окремою книжкою у тому ж Львові. Вона стала настільки популярною, що царський уряд уже не міг ігнорувати її існування, й через 7 років милостиво дозволив її опублікувати й у Російській імперії, щоправда, лише після безжальної цензури. Так, початково у вступній частині не просто описувались мальовничі краєвиди, а й висловлювався жаль за козацьким минулим України та сум через її нинішнє вбоге життя. Усього з твору було вилучено 25 уривків. Зараз, на жаль, ця повість публікується лише за цією цензурованою версією, але й це не завадило їй стати по-справжньому народною. Пам’ятаю, як у дитинстві мої дідусь з бабусею разом з казками переказували мені окремі сцени з “Кайдашевої сім’ї”, і розповідали їх з таким захватом, що знайшовши на літніх канікулах десь класу після 2 чи 3 стару батькову хрестоматію з цим твором, я “проковтнула” його за кілька днів. А потім, пішовши після канікул до школи, взяла в бібліотеці повну версію і прочитала її ще раз. Підозрюю, що твори письменника ставали такими популярними не лише через їхні близькі народу сюжети, а й через їхню близьку народу мову.

Творчість письменника дуже різноманітна.  Він створив величезну кількість художніх творів, від повістей до оповідань, від комедійних до драматичних.  Також він написав багато документальних праць про наше славне козацьке минуле, досліджень з української етнографії, історії, казок та нарисів – замальовок з його життя. Крім цього, видав два підручники з української мови та написав ряд статей про право нашої мови на існування та повноцінне життя.

Ми хочемо познайомити Вас з кількома творами письменника через наші аудіокниги. Усі вони абсолютно безкоштовні, їх можна вільно завантажувати та розповсюджувати у відео- чи аудіоформаті. Почнемо зі сповненої символізму, такої живої та красномовної казки-легенди “Запорожці”.

Далі буде… 🙂

 

Facebook Comments