maxresdefault
Фото: espreso.tv

Андрій Коваленко, редактор відділу “Спорт” сайту espreso.tv

“Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

Ліна Костенко

“Скажіть, а чому ви думаєте російською?”, – запитала мене викладач української мови на першому курсі КНУ ім. Шевченка під час семінару. В аудиторії таких як я було дуже багато – відсотків з 98 російськомовних студентів. Я відповів, що з дитинства говорю і думаю російською.

Це був 2006 рік. Ми не висіли в соцмережах, а боротьба у стилі активістів “И так поймут” здавалася чимось нереальним. Звичайно, було достатньо активістів, які навіть флешмоби “говори українською” в університеті проводили. Проте тоді і аж до 2013 року мені та моїм однокурсникам, знайомим, здавалося нормальним, що в нашій країні панує двомовність. Мовляв, не варто робити з цього проблему, бо так історично склалося.

Я народився в Києві, а це місто ще з часів Російської Імперії було русифікованим. На околицях столиці ситуація трошки відрізнялася – були україномовні люди, працівники заводів, яких у 50-х-60-х завозили із сіл. Вони самі брали участь у будівництві хрущовок, як це було у мікрорайоні Нивки, і осідали там. Проте, у своїй більшості кияни говорили російською, як і сьогодні.

У часи Російської Імперії українська була мовою холопів. Інтелігенція ж вивчала французьку і спілкувалася виключно російською. Причому, не вихідці з Росії. Наші, українці, чи точніше – малороси.

Я постійно наводжу приклад опитування Центру Разумкова щодо мови – “Що найбільшою мірою визначає вибір мови, якою Ви розмовляєте”.

Найвищий результат має варіант відповіді “Цією мовою я розмовляю з дитинства”.

dfkfgjkkf

Як на мене – це ключовий момент, який ускладнює потім можливість не те, що переходу на іншу мову спілкування. А саме можливість думати не тією мовою, на якій говориш з дитинства.

До 2013 року я, журналіст, працював у російськомовних виданнях. Це не заважало мені при нагоді писати і говорити українською, інколи англійською. Проте основна мова спілкування в мене була російська. І лише у жовтні 2013-го, коли потрапив у команду, яка запускала україномовний сайт-канал “Еспресо”, а також із початком Революції Гідності, вирішив переходити на українську у повсякденному житті. Мова – це код нації. Чи задумувалися ви колись, чому у концепції зовнішньої політики Росії Путін щороку робить акцент на захисті і підтримці російської мови за кордоном? Чому виділяються гроші на російськомовні і англомовні ЗМІ, які несуть російське бачення у світ? Не тільки тому, що захист російської мови та “руських” можна використати для розв’язання війни, як це було на Донбасі. Чи анексії, як у випадку з Кримом. Бо мова – це унікальний код, який одночасно є зброєю. Використовуючи мову можна програмувати мозок людини, вкладати у нього ідеї і занурювати в необхідну ідеологію. Мова – це найкращий і найнадійніший визначник свідомості. Ті, хто почали розмовляти російською мовою, починають асимілюватися в інше культурно-світоглядне середовище навіть попри власне бажання. За допомогою мови передаються необхідні змісти. І саме сьогодні кожен українець, навіть російськомовний з дитинства, має виходити із зони комфорту, переходячи на українську. Але найбільше, що має робити кожен громадянин – зробити так, щоб його діти говорили українською з дитинства.

Після Майдану українська стала мовою спілкування в моїй родині. Дитина, яка народилася вже після цих подій, вчиться говорити українською та запам’ятовує англійські слова. Особисто читаю виключно україномовні та англомовні книжки. Моя професійна діяльність – журналістика. Пишу також українською та англійською, причому, навіть у виданнях, де панівною є російська. Я не можу сказати, що в повсякденному житті на всі 100% перейшов на українську. Досить часто на вулиці, у спілкуванні з іншими людьми доводиться “стрибати” з російської на українську, залежно від того, якою мовою говорить людина. Це складний момент, від якого досі не вдалося морально відійти. Проте принциповий вибір на користь української був зроблений. А з ним прийшло і відчуття того, наскільки українська, насправді, прекрасніша за російську.

Окрім всього цього, сьогодні дуже важливо, щоб мовний закон Ківалова-Колесніченка визнали неконституційним. Бо цей закон – велика хитрість “руського міра”, який зміг скористатися європейським документом (“Європейська хартія регіональних або меншинних мов”), призначеним для захисту від вимирання тих мов, що мають малу кількість носіїв, для збереження й посилення позицій російської в Україні.

Читайте також: 

Як готували “закон Ківалова-Колесніченка”, спрямований на демонтаж української держави

 

Facebook Comments