№22.9.07.2018р.
Головам ОДА, міст, освітянам.
Неконституційність, неправочинність 7-ої статті закону про освіту і неправоздатність дій осіб (службових) на її основі. Початком націє- державотворення є Українська Національна Ідея, яка втілена в Конституції. Стаття 8 Конституції України. « В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони, всі нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії». Це стверджує лист Міністерства юстиції України № Н-35267-18 від 30. 01. 2009 р. і Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини. Згідно них: 1-а Конституція України.
2. Закони України.
Україна є унітарною державою», (франц. unitaire – єдиний) єдиною при єдиній державній мові, яка є єдиним еквівалентом для мов всіх меншин, мовою національного об’єднання, міжнаціонального спілкування, державного управління, формування єдиного інформаційного простору.
Стаття 10 стверджує: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
«Українська мова є обов’язковим засобом спілкування при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування…, в інших публічних сферах суспільного життя»; «у навчальному процесі мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова». Мови нацменшин ніде не можуть замінити державну мову в усіх публічних сферах. «Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим». Остаточний висновок: на основі 10-ої статті Конституції України та Рішення Конституційного Суду України №10-рп/99 пунктів 2-ого та 3-ого всі державні та комунальні заклади з мовами навчання неукраїнськомовними (російсько-, угорсько- , румунсько- мовними та ін.) є неконституційними, які Україна не має права фінансувати. Доречно нагадати, що з «сусідами» Угорщиною, Росією та іншими _- антипаритет: в Україні творення їх автономій, а українцям в своїх державах – 0. Іншомовні заклади можуть бути лише приватними. Це стверджується і наступними висновками. Оскільки 10-а стаття Конституції України є у 1-ому розділі, то її крім рішення № 10 рп/99 додатково захищає 156 стаття Конституції України, а тому навіть міжнародні акти (Європейська хартія мов, Рамкова конвенція Ради Європи) не можуть стати над 10-ою статтею Конституції України. Дві міжнародні організації як і Венеційська комісія на заяви «сусідів» заявили «Сприяння посиленню державної мови та її обов’язковість для всіх громадян України є законною і навіть похвальною метою держави». Статті 8-а, 68-а, міжнародні організації, Венеційська комісія вказують на «її обов’язковість для всіх громадян» – це вимога повноцінного виконання 10-ої статті. Цього вимагають Укази Президента України: № 580/2015 про Затвердження стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки, у якому ставиться вимога «підвищення ролі української мови»; № 161/2010 від 15.02 2010 р. «Концепція державної мовної політики України»; № 156/2018 «Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України». «Кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України» (поки що ігнорується Конституція, чим чиниться найбільший підсудний злочин). «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».
Отже, УНІ, Конституція України, Рішення Конституційного Суду України та інші нормативно – правові акти України і міжнародні однозначно визначили і забезпечують як єдину державну офіційну, публічну лише Українську Мову. А тому Президент України, Голова Верховної Ради України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації повинні невідкладно забезпечити дію Конституції України, Рішення Конституційного Суду України, законів, інших правових актів, що сприятиме національній безпеці України.
Чи треба розпочинати мову про конституційність 7-ої статті закону про освіту, за яку проголосувало 255 депутатів і тим більше про подання 55 депутатів нацменшин щодо надання нацменшинам права навчатися рідною мовою? Це невігластво чи «договорняк» як тих депутатів, що незаконно проголосували за 7-у статтю, так і тих 55, що захотіли ще більше через «договорняк» порушити 2, 8, 10, 68, недосяжну 156 статті Конституції України, тим більше, коли 10–а стаття Конституції захищена Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/99, що «є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим»; ще й тому, що завдання Суду «гарантування верховенства Конституції України». Виконання статей Конституції, рішення Конституційного Суду України не відкладаються. Отже, 10-ої статті Конституції змінити неможливо, неконституційну 7-у статтю закону про освіту не враховувати. За дорученням Ради:
Від Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Павло Мовчан. Від Української світової спілки професійних учителів Н. Мацько, Семен Боцій.
Від Всеукраїнського об’єднання «Рух захисту української мови» Іван Омелянюк.