Директор Інституту української мови Павло Гриценко переконаний: геть усіх чиновників слід нарешті змусити перейти на солов’їну.
Працівників Міністерства освіти та науки зобов’язали розмовляти на роботі винятково українською. Відповідний наказ підписав заступник міністра освіти Роман Греба.
Чи не логічно піти шляхом МОНу й іншим українським державним відомствам? І що ще можна зробити для популяризації державної мови? До розмови ми запросили директора Інституту української мови НАНУ Павла Гриценка.
– Як ви оцінюєте наказ про обов’язковість української у Міносвіти?
– Якщо частина співробітників відповідної установи, у цьому разі – Міністерства освіти й науки – не виконує приписи Конституції, яка зобов’язує державних чиновників послуговуватися українською, то їм про це треба нагадати. Виглядає на те, що керманичі міністерства не хотіли революційних змін кадрового складу через порушення Основного Закону, не хотіли звільняти тих, хто його ігнорує, але все ж подбали аби норм ключового правового документа дотримувалися. Тому й видали наказ, який має виховно-запобіжне значення.
Це приведення нашого суспільного життя до певного спільного знаменника – використання на держслужбі винятково української мови. Якщо раніше розбещені чиновники часто навіть підкреслювали небажання говорити державною, працювали на розвал України, мовляв, держави такої нема, це – недодержава, і мови такої нема – це недомова, а “вот русскій язик – вєлікій язик”, то тепер таке вже буде неможливим. Виглядає, це хизування п’ятої колони добігає кінця. І я думаю, що слідом за Міністерством освіти й науки аналогічні накази видаватимуть й інші міністерства та державні установи. Добре, що така тенденція тепер з’явилася, але все-таки варто визнати: вона спізнилися приблизно на 20 років.
– Та все ж, чи можна говорити про серйозну тенденцію? Чи готові переходити на державну в усіх відомствах?
– Я думаю, тенденція таки є, але наразі вона зональна. Є зони, де щораз більше шанують українську, а є зони, де порушувати закони досі прийнятно. Передусім, маю на увазі виступи багатьох наших політиків. Вони демонструють, що можна користуватися недержавною, хоча й переважно володіють українською. Завдання таких діячів – руйнувати україномовний простір та працювати на іншу культуру й іншу державу.
Нам треба перестати спекулювати тим, що нібито це – люди іншої культури, насправді це – люди без культури. Культурна людина, яка працює над собою, над розширенням індивідуального культурного простору, не дозволить собі принижувати націю, ігноруючи її рідну мову. А деякі політики й чиновники навпаки демонстративно кажуть, мовляв, “я вашей мови нє хочу знать”. Такий посил йде постійно. Коли з ними спілкуєшся, бачиш на їхньому обличчі гидування.
– Чи в інших державах прийнятно, щоб чиновник послуговувався іноземною?
– Стати чиновником у багатьох державах – означає пройти серйозний тестовий відбір, коли обирають незалежно від твого походження, від твоїх статків, натомість звертають увагу на переваги. А в нас набір цих “переваг” – це кількість грошей, які ти можеш заплатити за посаду. Навіщо старатися, якщо дядько чи партія заплатили за тебе? Тому й відпрацьовують потім ці чиновники рідним, політсилі, крадуть, брешуть. А коли геть некваліфікованій безпринципній людині вдається займати високу посаду, то чого дивуватися, що вона ані обов’язків своїх належно не виконує, ані мову державну не шанує.
Коли ми перестанемо продавати посади, перестанемо торгувати Україною, тоді значно легше буде просувати питання українського обличчя нашої держави, української ментальності, української історичної пам’яті.
– Може, варто ухвалити закон, який врегулює мовну ситуацію у державній сфері по всій країні – наприклад, запровадить чималі штрафи за невиконання норм про застосування державної мови?
– Не думаю, що штрафи – достатній метод. Треба ставити питання по-іншому: або ти виконуєш належним чином свої обов’язки та дотримуєшся норм Конституції, або йдеш із посади. Не може державний службовець займати свою посаду, ігноруючи українське законодавство. Це – несумісні речі.
– А як щодо пересічних громадян? Як було б краще популяризувати державну серед населення?
– Після Революції Гідності посилилися патріотичні настрої. І нам необхідна підтримка внутрішнього поруху до українськості, потрібно забезпечити людям широкі можливості для вивчення державної мови. У нас є волонтерські безплатні курси української мови, але, на жаль, вони не можуть охопити всю країну. Тому на загальнодержавному рівні має пройти громадська українізація. Це могли б бути й безплатні вечірні курси солов’їної, і урок української щодень на телебаченні.
Але цього не хочуть очільники держави. Кажуть, немає грошей. Та це неправда. Коштів потрібно не так багато, і за бажання їх можна було б знайти. Наш інститут вже не раз виступав із такою ініціативою. Та, на жаль, її все ігнорують. Й це – у час, коли в державі йде війна, в тому числі інформаційна, триває активна боротьба за свідомість людей.
От наші чиновники, щоб показати видимість підтримки державної мови, впроваджують квоти на радіо. Але чи багато вони можуть змінити, якщо телеканали опинилися в руках людей, які працюють проти держави? Те, що обиться на нашому ТБ, – питання великих грошей або, як кажуть у їхніх колах, “цена вапроса”. Але ціна питання – незалежна Україна. Знаєте, може бути на мапі намальована Україна, а не бути нею. І не обов’язково, що вона опиниться під контролем Росії. Ми можемо стати сірою масою у плані свідомості, культури, мови.
Тому українізувати Україну – перше завдання, яке має стояти перед державою і громадянським суспільством. До речі, саме руками громади можна багато зробити. Слід не допускати на нашу територію неукраїнську рекламу, не допускати до роботи вчителів, викладачів, чиновників, які ігнорують державну мову. Тоді все стане на свої місця.
Ірина Коваленко