Викладач університету ім. І. Франка Святослав Літинський бореться за державну мову у всіх сферах нашого життя.
Дехто каже: якби такого викладача, який бореться за українську мову у нашій країні, не було, його треба було б вигадати! Інші вважають його диваком, мовляв, не має чоловік чим зайнятися. Та й суддям він не дає спокою ні на хвилину. Однак ще Леся Українка говорила: “Нація повинна боронити свою мову більше, ніж територію”. Цими словами все сказано! Журналіст видання “Високий замок” розмовляла зі Святославом Літинським (на фото) про його нові перемоги у судах. Він, до речі, комп’ютерник і юридичної освіти не має. Та, забігаючи наперед, скажу: зупинятися викладач не збирається.
— Пане Святославе, ви виграли суд проти апарату Верховної Ради щодо перекладу депутатських виступів державною мовою. Ви ще не втомилися? Руки не опускаються? Адже чимало рішень суду просто не виконується.
— Результат є. Звичайно, не такий, який би хотілося мати. Але, наприклад, стосовно справи побутової техніки є позитивні судові рішення. Тепер Samsung, Zanussi ввозять в Україну з українським перекладом. Стосовно машин також є результат — Volkswagen, Fiat, Mercedes по одній моделі зробили з українським перекладом. Далі — справа про паспорт. Кабмін фактично змінив вигляд українського паспорта. Не думаю, що це збіг… Важливі справи щодо перекладу виступів чиновників українською мовою. Аваков хоча б якийсь відсоток своїх дописів у “Фейсбуці” та публічних виступів почав робити державною мовою. От нещодавно він нагороджував сім’ї загиблих “атовців”, говорив українською. В “Українській правді” статті його здебільшого тепер українською. Не він їх, очевидно, пише. Але він їх замовляє.
— Чи лояльні судді до справ, у яких ви боретеся за українську мову?
— У Києві, наприклад, ми судилися проти Sport Life. Киянці Ганні Романюк відмовили там в обслуговуванні українською мовою. Суддя сказала, що “не по суті, а по формі” нам відмовляє, бо у нас договір з цим спортивним комплексом закінчився. Хоча насправді договір у нас не закінчився, але вона справу відкинула… Вийшла з суду, сіла у свій білий Leksus і поїхала. Ми подивилися в її декларацію — немає у неї білого Leksus. Зробили запит, аби дізнатися, на яких підставах вона користується тією машиною. Чекаємо відповіді.
— А у Львові у всіх громадських закладах обслуговують українською?
— Я рідко ходжу по таких закладах, але часто в Інтернеті пишуть, що і у Львові є місця, де обслуговують недержавною мовою. Називали заклад, який торгує туристичною атракцією. Є також одна касирка у супермаркеті, яка відмовляється обслуговувати клієнтів українською. (Я, до речі, теж з таким стикалася в одному магазині на Левандівці. Продавець працює не один місяць, але принципово розмовляє російською. — Авт.). Якщо це і переселенці, то вони ж у школі вчилися і українську мову мають знати.
— Пишуть вам люди, просять втрутитись, обстоювати державну мову?
— Регулярно. Наприклад, людина купила квартиру біля Києва. А забудовник всі вивіски, назви вулиць вивісив іноземною мовою (тобто російською. — Авт.). Вирішилося це питання, на щастя, просто. Ми написали забудовнику у “Фейсбук” повідомлення. На другий день він змінив вивіски. В одному з продуктових магазинів Varus, що у Києві, “атошника” відмовились обслуговувати українською мовою… Добре, що люди не мовчать, а говорять про це публічно. Тоді матимемо результат.
— Ви відчуваєте цю повзучу русифікацію? У Києві російська мова не пасе задніх. Нею часто послуговуються у громадських місцях, зокрема і публічні люди. В яких регіонах це найбільш помітно?
— Це найбільш помітно на телебаченні. Я телевізор майже не дивлюся, та коли не ввімкну, там все іноземною мовою. Рада громадських ініціатив робила моніторинг у кінці 2015 р.: що не місяць, то на 1% зменшувалося україномовного продукту на каналах. Якщо було 30%, стало 25%. Порошенко нещодавно виступав і казав: “Є проблема з мовою, канали, опам’ятайтеся…”. Мені складно президенту поради давати, він, напевно, розумніший, раз він там, а я тут. Та він мав би зробити законодавчу ініціативу — провести це питання через парламент. Встановити критерій: загальнонаціональні канали мають мати мовлення на 100% українською. Якщо канал регіональний — веди мовлення якою хочеш мовою. Президент дуже м’яко до цього підходить. Щодо радіо, то ситуація краща. З кінця жовтня запрацює закон, там передбачено квоту 25% (на перший рік), 30% і 35% — від усіх пісень. Якщо не будемо тиснути на телебачення — програємо інформаційну війну і не повернемо наших територій.
— А хто вам допомагає фінансово? Усі ці заяви у судах — на це потрібні кошти.
— Крім того, що я викладаю, працюю у програмуванні. Наймаю юристів, оплачую. Багато хто безкоштовно допомагає. На місяць на судові витрати йде від 6 тисяч гривень. Дуже би хотілося, щоб на рівні держави це питання підтримували. А президент, так виглядає, не може змусити держслужбовців говорити українською. Не вистачає йому впливу чи що? Тому чиновники банально не виконують закон. Хоча в законодавстві все прописано: якщо ти порушуєш закон про державну мову, до тебе як мінімум застосовується попередження, дисциплінарне стягнення. Якщо порушення повторне — людину мають звільняти з роботи. Єдиний прецедент, який я бачив у судовому реєстрі, звільнили людину з Нацбанку, яка не розмовляла українською мовою. Вона позивалася до суду, що її неправомірно звільнили, але програла.
— Ваші рідні не відмовляють вас від цих судових битв, адже на це йде дуже багато часу?
-?Вони мене підтримують. Наведу простий приклад. Якщо взяти карту перепису населення України за 2001 р. і подивитися, у яких регіонах якою мовою говорять (є карти з такими позначками), то у тих регіонах, де був великий відсоток російськомовних, тепер війна, а Крим — анексований. На цих територіях у 2001 р. було понад 50% російської. Дуже би хотілося, щоб українці не були байдужими до цього питання. Були активними. Наприклад, приходили на суд мене підтримати. Це дуже важливо. Тоді б я розумів, що це не тільки мені потрібно…