Росіяни — єдиний слов’янський народ, який не має коляд. У них нема своїх назв місяців, національного, а не імперського гімну, прапора та герба. У них нема жодного елемента національного одягу, який хтось радо носив би в наш час.
Путін на пару з патріархом Російської православної церкви Гундяєвим не втомлюється повторювати, що ми з росіянами — один народ. Влітку минулого року проголосив: “Языковая окраска немножко другая. Но в целом, по сути-то, мы один народ”.
На прес-конференції 14 грудня уже підійшов інакше: “Кто-то считает, что Украине лучше развиваться в качестве независимого государства. Наверное, если люди так решили — так и нужно сделать”. Себто у нас іще все в майбутньому? Ми ще недороблені?
Я нарахував більше двох десятків висловлювань Путіна на цю тему. Він навіть підводить історичну базу: “Славянский мир сложно развивался. Сама Россия складывалась из многих племен. В конце концов, образовалась Русь, центром которой был Киев. И это дает мне право говорить, что в основе своей мы — один народ”. Тобто спочатку складалася Росія, а вже потім утворилася Русь! І це геніально.
Якийсь Олег Мономах, що живе в Києві і публікує свої псевдоісторичні опуси на сайті “Столетье”, зазначає: “То, что Владимир Путин вновь и вновь говорит о русских и украинцах как об одном народе, делая в теме разные акценты, — правильно. Тема должна обсуждаться, кто бы ни полагал, что теперь мы “небратья навек”, что победила другая точка зрения”.
Як бачимо, є в Україні люди, які чекають на оці путінські заклинання. Вони їх надихають не зневірюватися, що колись ми таки зійдемося, як розсварена парочка. Адже “давно не секрет, что Украина изначально создавалась как анти-Россия, для ослабления единого русского народа. Все в мире имеет свое назначение. Щелкунчик сделан для колки орехов, Украина — для уничтожения России”.
Я віддавна так і трактував оцю ненависть, яку випромінює кожен росіянин. України просто не повинно було бути. Її треба було задушити ще в зародку.
Щоб вважати нас і їх одним народом, для пересічного росіянина досить постановити для себе, що й мова у нас одна, з несуттєвими відмінностями.
І взагалі, навіщо стільки мов? Коли є така багатюща русская рєчь. Правда, щодо її древності є великі сумніви. Усі так звані російські слова — вторинні і походять зі староболгарської. А вся наукова й абстрактна лексика сумлінно скалькована з німецької та латини хохлами Феофаном Прокоповичем (церковний і державний діяч, ідеолог реформ царя Петра І. — ГПУ) і Стефаном Яворським (галичанин, був фактичним патріархом Московським на початку ХVIII ст. — ГПУ). Навіть ісконно русская “изба” походить від “истоба”, а та — з німецької “штубе”.
На прикладі єдиного слова “долоня” можна показати, чия мова давніша. В усіх слов’янських мовах воно походить від старослов’янського “длань” і споріднене з “діл”, “долина”. І тільки в росіян покруч — “ладонь”. Це так, як ми з німецького “талєра” сотворили “тарілку”.
Але зальотні московські гості доводять, що українську мову й українців вигадали німці з австріяками. При цьому не втомлюються нагадувати про географічні назви зі словом Руська в Україні — як перевал Руська путь, село Руська Мокра, місто Рава-Руська. При цьому соромливо не вказують схожих назв у Росії, бо їх практично нема.
Загалом якась дивовижна ненависть яріє в так званого братнього народу. Ми вже у них на першому місці серед ворогів. І чим ми їм не догодили? Тим, що ще не вмерли? Але я собі так думаю: їхня ненависть — це чудовий доказ того, що ми інші, різні й ніколи не зійдемося, скільки б усілякі гундяєви нас не єднали та скільки б усілякі запроданці з ними не обнімалися.
Автор: Юрій Винничук
Оригінал публікації на сайті “Збруч”