У Юрія Шевчука – професора україністики Колумбійського університету ‒ часто беруть коментарі та інтерв’ю численні українські видання. Звісно, про мову. Окремі цікаві тези, висловлені різним ЗМІ, пропонуємо й нашим читачам.
«Ось уявіть собі студента, який платить $ 12 тисяч в рік за курс української мови. Приїжджає він вперше до Києва, відкриває рот, а у відповідь чує: «Ти що, по-російськи не розумієш?» Це в гіршому випадку, а в кращому його просто ігнорують або відповідають по-російськи» (svitua.com.ua).
«…Є ще одна аномалія українського суспільства в тому, що нас переконали, що потрібне постійне змішування українського із російським. …І це є програмова політика, це змішування насаджується. Тут є виразний елемент символічного насильства, на моє переконання. У тому сенсі, що від змішування годі кудись втекти. Тобто людина позбавлена вибору, а людина, яка позбавлена вибору, врешті-решт перестає бути людиною. …В інших країнах це нормально — закритися у власній культурі і побачити, що з цього вийде, ніхто до цього з підозрою не ставиться» (з програми FACE 2 FACE з Тетяною Даниленко).
«Нам дуже агресивно пропонують дивитися і розуміти Україну поза мовою. …Нас хочуть ірландизувати, мовляв, Ірландія ж втратила національну мову, то погодьмося й ми з втратою своєї – процесом, який зараз відбувається. Ніхто не каже, що Ірландія не має власної ідентичності, а ірландці не є патріотами своєї країни. Я не знаю, чи є неоколоніалістський сценарій ірландизації України прийнятним для більшості її громадян. Але за нього активно агітують. Нам говорять і про Канаду з її двома державними мовами – англійською та французькою. Там офіційна двомовність є постійним джерелом напруги, і донедавна чи не на кожних парламентських виборах обов’язково порушувалося питання про вихід зі складу країни франкомовного Квебеку. Сумніваюся, що для України з її екзистенційним довічним ворогом Росією прийнятна канадська модель. Нам теж пропонують Швейцарію, де є 20 кантонів, 6 напівкантонів. Деякі самопроголошені «експерти» кажуть, що там є чотири офіційні мови і цілковита національна гармонія. На перший погляд, ніби так – німецька, французька, італійська і ретороманська дійсно є офіційними мовами Швейцарської Конфедерації. Якщо ж дивитися на кожен кантон, то він одномовний. В кожному кантоні ніхто чотирма мовами чи навіть двома не володіє і не користується. Тут важливіше те, чого прихильники швейцарської моделі не хочуть сказати відверто: пропонуючи нам цю модель, Україну фактично хочуть розчленувати на частини, саме за старою доброю засадою колонізаторів «поділяй і завойовуй» (divide et impera)» («Главком»).